Для батьків своїх школярів

Роль сім’ї у розвитку пізнавальних інтересів дитини

«Для збереження інтересу до навчання дуже важливо те, щоб мати й батько, образно кажучи, стояли біля колиски дитячих знань, брали безпосередньо участь у навчанні дитини, раділи разом з нею її успіхам, брали близько до серця її успіхи й невдачі». Так зазначав видатний педагог В.Сухомлинський, розмірковуючи над питанням «Що робити, щоб дітям хотілось добре вчитись?».

Перед нами теж виникає подібне запитання: а яке ж значення сім’ї у вихованні пізнавальних інтересів дитини, яка роль батьків у пробудженні інтересу дітей до навчальної діяльності, якими способами та за яких умов досягти формування в дітей потреби у пізнанні.

Батьки як перші вихователі дитини мають вирішальний вплив на пробудження допитливості та інтересу до знань. Саме від Вас, шановні батьки, залежить розвиток цікавості й допитливості – основи формування пізнавальних інтересів. Для цього Ви маєте організовувати систематичну, послідовну, цілеспрямовану, діяльність дітей, формувати у них потребу в постійному набутті нових знань, у задоволенні самим процесом пізнання. Від цього залежить, насамперед,ставлення школяра до провідної для нього діяльності – навчання. Це робота трудомістка і не завжди цікава. Для того, щоб дитина була нею задоволена, дуже важливо, чи призвичаїлась вона у дошкільному віці до елементарних  видів праці,чи навчили її батьки робити не тільки те, що хочеться, а й те, що потрібно. Уміння вже у дошкільному віці виконувати необхідне трудове завдання допомагає молодшому школяреві  позитивно ставитися до навчальних занять, які потребують розумових зусиль, старанності, уважності, терпіння.

Крім того, дитині необхідні систематична робота, витримка, наполегливість і в той же час глибокий такт батьків, щоб виховати в учня розуміння необхідності потреби виконувати певну роботу, почуття відповідальності, звичку до праці, переконання, що будь-яке, навіть неприємне, доручення потрібно виконувати старанно і сумлінно.

Спостереження педагогів за родиною показує, що там, де з повагою ставляться до знань, цікавляться сучасними науковими відкриттями, життям суспільства, світом природи, діти глибоко проймаються почуттями і думками батьків.

Від батьків багато в чому залежить запобігання негативному ставленню школяра до навчання. Варто замислитись над тим, чому в багатьох дітей, яких прийняли до школи з великим бажанням вчитися, в подальшому цей інтерес послаблюється , а іноді перетворюється навіть у негативне ставлення до навчання. Зіставлення відповідей дітей і батьків, а також дані спостереження за молодшими школярами дають підставу зробити висновок про те, що причини цього явища криються у нервозному ставленні батьків до нового життя дитини, невмінні допомогти їй подолати труднощі на шляху пізнання. Школяреві, який не відчуває радощів успіху, що багато значать у формуванні ставлення до будь-якого виду праці, нелегко жити. Його не завжди розуміють батьки, а їхні нотації, докори, покарання тільки погіршують справу, породжують негативне ставлення до навчання, яке з часом може усталитись.

Звичайно, батьки мають бути нетерпимими до лінощів, неробства, недбалості, небажання учня вчитися. Проте насамперед їм варто розібратися в причинах, продумати дії, які допоможуть вплинути на дитину, дадуть змогу повірити у власні сили, усунути прогалини в знаннях.

Батькам варто частіше радитися з учителями, враховуючи індивідуальність школяра, разом з ними визначати засоби і прийоми надання дієвої допомоги в кожній навчальній ситуації.